Стрімка і «кручена» дорога із селища Великий Бичків, що на Рахівщині, крізь сніги веде в маленьке гірське село Росішка. Ми відвідуємо цю дивовижно мальовничу і водночас якусь так щиро скромну місцину задля зустрічі з живою легендою українського патріотичного руху – Іваном Мироном – у березні, але сніги тут по коліно. Саме ними щодня до маленької кринички, котра не замерзає і в найлютіші морози й ніколи не пересихає у спеку, ходить по воду цей чоловік, досі міцний і жвавий.
До його хати – крута стежка, у саму ж хатину зайдемо неодмінно з поклоном – низькі двері характерні для гуцульських хат, і для родинного обійстя Миронів зокрема. Поблизу хати – споруда для господарства, біля неї чорнява кудлата Кудря гавкає не зло, а радіє тому, що з хати вийшов господар. Іван Мирон мружиться на сонці, подає міцну й дуже натруджену правицю для привітання. За мить нею ж змахне сльозу: ми передаємо йому червоно-чорного прапора, підписаного на фронті молодими вояками-добровольцями, котрі боронять Україну сьогодні. Він складає прапор і притискає до серця, цей прапор УПА. За зв’язок із бойовим крилом Організації Українських Націоналістів Іван Васильович і пішов у Сибір.
Комментариев нет:
Отправить комментарий